---

Духовна робота з дітьми/Естетичні засоби в психічній саморегуляції для дітей

---

Естетичні засоби
в психічній саморегуляції
для дітей

Є.І.Дубинська

Заняття дитячих груп в рамках комплексної системи психічної саморегуляції, розробленої Школою Володимира Антонова, ставлять перед собою задачу зберегти і розвинути те притаманне багатьом дітям сприйняття світу, яке дозволяє їм бачити його прекрасним, різноманітним, чарівним і добрим.

Навчити дітей жити в ньому, постійно перебувати в спокійному, радісному стані, бути впевненими в собі та чинити, діяти якнайкраще — дуже важливо в наш час загальної нестабільності, коли дедалі частіше виникають стресові ситуації, ускладнюються відносини між людьми.

Важливою особливістю роботи з дітьми можуть стати естетичні засоби, що опираються на творчу художню і пластичну активність (казки, вірші, спів, музика, пантоміма, танці, ігри, малюнок, ліплення). Ці засоби відрізняються образністю, барвистістю, несуть в собі творче начало і дозволяють дітям отримати інформацію про себе — тобто, дають можливість розібратися у власних станах, переживаннях, оцінках, також дозволяють пізнати відносини, що виникають у соціумі, наблизитися до природи.

Досвід проведених занять з дітьми віком до 10 років показав, що найбільш успішно проходять заняття, побудовані у формі казки, в канву якої вмонтовані медитативні елементи і психофізичні вправи. Діти дуже легко входять в образи героїв казки і охоче виконують відповідні завдання викладача. Крім того, казка може виявлятися найсильнішим емоційно насиченим моральним уроком.

Так, розповідаючи казку “Морозко”, в якій дівчинка виконувала для Мороза Івановича роботу (місила тісто, збивала перину, рубала дрова, прала білизну), можна, запропонувавши дітям показати, як вона це робила, провести таким чином гімнастику для суглобів. Якщо ж у вправу роботу зі світлом (золотисте тісто, що стікає з долоней, перина, набита сріблястими сніжинками, котрі виблискуючим пилом покривають руки, безперешкодно проникають вглибину, тануть і найчистішими цівками води збігають донизу), то виконується прочистка енергоканалів рук.

Або казка про те, як слоненятко розчищало джерельце, завалене камінням, і поливало квіточки й деревцята, що помирали від посухи, — теж допомагає зробити пранайами для меридіанів рук. Руки при цьому поперемінно грають роль хобота слоненятка і т.д.

Іншим цікавим елементом у роботі з дітьми можуть стати вірші. Так, починаючи заняття з віршів, народжується варіант чудової вступної медитації:

Дитина, що говорить хорошою, багатою мовою, краще мислить, у неї з'являється більше відтінків для словесного позначення психічних станів, вона тонше розуміє себе та інших, свої й чужі переживання, емоції у неї стають більш диференційованими.

Для тренування цих властивостей можна використовувати, наприклад, вигадування історій, казок, небилиць. Викладач, розпочавши тему, просить дітей продовжити розповідь.

Іншим варіантом цього завдання буде переказ історії від кінця до початку.

Оповідання за картинками, казка про іграшки, які вилучаються з “чарівного мішка”, гумор, театралізованість оповідання збільшують радість від таких вправ.

Дуже важливо навчити дітей плавно переходити в різні емоційні стани, усвідомлювати їх, корегувати і цілеспрямовано користуватися ними.

Пряма взаємодія викладача з кожною дитиною допомагає краще виконати конкретне завдання. Наприклад, при засвоюванні релаксації можна припідняти тіло дитини, звернути увагу інших на те як звисають, бовтаються її розслаблені ручки, ніжки, згинається тулуб, схиляється голова. Ще одна вправа на розслаблення і встановлення контакту між дитиною і викладачем: дитина стоїть спиною до викладача і, розслабившись, падає назад навзнак — на його руки.

Щоб зняти напругу в процесі заняття або надлишок збудження у дітей, можна застосувати розслаблення на фоні руху. Діти уявляють, що вони — молоді гнучкі яблуньки, осипані плодами. Стиглі яблука відриваються, летять донизу, гулко вдаряються об землю. Разом з яблуками опадає жовте листя. Дивимося як воно, танцюючи свій танок, повільно кружляючи, падає додолу. Разом з листям відлітають наші тривоги, печалі, образи. На гілочках розпустяться молоді і ніжні нові листочки.

Інша подібна медитація, що включає в роботу голосовий елемент: діти — літачки на старті. Попереду далека важка дорога, синє вільне чисте небо чекає і кличе. Радість і хвилювання охоплює нас. Знаходимо у себе в кабіні, в грудній клітині, пілота, який готовий керувати повітряним кораблем. Машина-тіло чітко виконує його вказівки. Вона повністю підкоряється його волі. Ось він натискає на кнопку. Літак здригається, обтрушує з крил замети снігу. Струшуємо з себе сонливість, лінощі, нерішучість. Починають працювати двигуни. Потужне гудіння, дзижчання, рев з самого центру вогню — з живота. Літак здригається, труситься від гулу, підстрибує на місці. Гудіння наростає. Розбіг... Потім — чисте ранкове сонечко починає грати сріблястими полисками на блискучій поверхні літака. Сонце фарбує його в золотий колір.

Заняття можуть включати в себе пантоміми, тобто, програються етюди з вивченням поз, ходи, виразних рухів, жестів, міміки. Заняття пантомімікою допомагають дітям долати бар'єри у спілкуванні з оточуючими, дають знання свого тіла, краще розуміння себе та інших, можливість для самовираження. Розігруючи маленькі німі спектаклі на теми: “день народження”, “прохання про допомогу”, “золоті рибки в акваріумі”, “небесні жителі — планети, зірки, комети” — діти відчувають загальне доброзичливе, любляче поле групи та своє місце у ній, проявляють свою індивідуальність. Пантоміми на тему “тінь”, “магазин дзеркал”, “хлопчик-навпаки”, “уповільнена зйомка” покращують координацію рухів, навчають передбаченню рухів. Етюди “допитливий”, “перший сніг”, “зустріч з другом”, “провідування хворого” спрямовані на імітацію дітьми різних емоційних станів. Головна увага приділяється розвитку емоцій любові: ніжності, співстраждання, співчуття, співпереживання. Крім цього розвивається здатність до більш чуйного сприйняття переживань і станів оточуючих людей, тварин, природи. Підсилює ефект від вправ розмова про етичні принципи, про совість.

На початкових етапах роботи групи використовуються ігри, що дозволяють познайомити дітей між собою, об'єднати у одну велику сім'ю, створити доброзичливу атмосферу.

Наприклад, гра “чий голосок?”: наприкінці релаксації в “половинній позі черепахи” дитина, до якої доторкнувся викладач, вимовляє: “це я”. Діти вгадують, чий голос пролунав.

Гра “хто зник?”: ведучий відвертається, кілька людей ховаються. Обернувшись, треба сказати, хто зник і що змінилося у позах тих, хто залишилися.

Гра “гойдання на хвилях”: дитина лежить на килимку з заплющеними очима, а всі інші, взявши за килимок, піднімають його тіло і м'яко гойдають. (Гра розвиває довіру і дбайливе ставлення, усуває відчуття самотності). Виконуючи цю вправу, діти почали придумувати для кожного маленькі історії. Одного вони гойдали, як теплий вітерець гойдає на гнучкій гілці маленького пташеня, другого — як павучка на летючою павутинці, третього — як латаття на спокійних хвилях, що повільно біжать.

Можна пограти і так: половина групи зображує хвилі, а інша — берег. “Хвилі” підбігають до “берега”, ніжно обіймають його, відкочуються назад і потім з новою силою, несучи у собі ще більшу любов, знову направляються до “берега”. Потім діти міняються ролями.

Під час ігор акцент ставиться на дбайливе ставлення один до одного, взаємодопомогу і взаємовиручку. Проводяться бесіди про доброту, справедливість, чесність, необразливість — і у грі, і у житті. Завдання викладача — виявити і підкреслити здібності дитини і непомітно для решти допомогти їй у тому, що у неї погано виходить.

Або можна провести таку гру-медитацію. Дитина розташовується у центрі кола. Навколо розлите море нашої любові. Ручками ми створюємо хвилі, направляємо їх у центр. Нехай хвилі нашої любові-ніжності піднімають того, хто стоїть у центрі на своїх гребенях високо-високо вгору!

Ще варіант: “де ми були, ми не скажемо, але, що робили, покажемо!”. В них головний учасник зображує задумане, а всі інші — вгадують.

Вживання в образи кошенят, лисичок, ведмедиків, горобчиків, а також крапельок дощу, осіннього листячка, що опадає — приносили багато цікавих відкриттів і знань про світ. Виявилося, що це може стати прийомом, за допомогою якого можна поглибити своє знання про задуманий предмет або явище.

Так, ототожнюючись із крапельками води у хмарі, готової пролитися на землю і наситити її своєю вологою, діти визначили за своїми відчуттями форму краплі, відчули, як її тягне до землі. Спостерігаючи за різними станами води, вони прийшли до висновку, що ніщо не зникає безслідно, а лише змінює форму.

Перед рухливими іграми, наприклад, “горобчики, які стрибають”, — дітям пропонувалася невелика медитація, що налаштовує на весняну пору року. Треба було згадати весняний сонячний день, синє небо, запах свіжості. Прислухаємося до дзвону веселих струмочків. Серед гілок радісно пурхають горобчики. Їх невигадлива пісенька “чів-чів, жів-жів” — святкування природи, що прокидається. Горобець сміливо стрибає до краю калюжі. Він струшує пір'їнками і починає купання в прогрітій сонцем воді. Він то розпушує пір'я, то, розправивши крила, вмочиться у талу воду, то поправить дзьобиком свій наряд і стряхнется. Бризки летять у різні боки, в них відбиваються тисячі весняних крихітних сонечок.

Широко використовуються на заняттях ігри на увагу, на розвиток інтелекту, пам'яті, координації рухів.

Для розвитку творчої спонтанності служать рольові ігри. Відповідно до заданої теми діти стають і авторами, і режиссерами, і виконавцями театралізованої вистави. Так на конкретних прикладах виникає можливість для усвідомлення відповідальності за скоєні вчинки, за емоції та думки.

Велике значення в іграх і у будь-якій іншій частині заняття має музика. Складання музичних портретів людей, предметів, явищ, передача вражень через музику і спів — одна з найбільш захоплюючих ігор.

Музика тісно пов'язана з танцями, які також є засобом самовираження.

За допомогою танців-медитацій зображуються пори року, природні стихії, різноманітні інші образи.

Танці і музика встановлюють рівновагу між внутрішнім світом — і зовнішнім, гармонізуючи внутрішній стан по зовнішньому, і навпаки, проявляючи назовні внутрішню красу.

З танцями, рольовими іграми, пантомімічними етюдами добре поєднується тематичне малювання. Дуже часто зміст малюнків стає темою для розігрування тієї чи іншої сценки в ролях.

Для емоційного зближення і взаємодії дітей добре виконувати яку-небудь спільну роботу: загальний малюнок на великому аркуші паперу, або, почавши на аркуші малювати найважливіше для себе, потім передати малюнок — для продовження — сусідові зліва і отримати малюнок справа і т.д.

Можна малювати на вільну тему, малювати танок, музику, малювати за допомогою шаблонів, умовних фігурок і звичайних ляпок. Малювання заспокоює дітей, знімає напругу, розвиває творчість.

Діти люблять працювати з пластиліном. На заняттях ми ліпимо не тільки конкретні предмети, а намагаємося передавати в об'ємі свій стан, настрій або характер предмета. Наприклад, можна виліпити потужне, могутнє, сильне дерево, а також легке, струнке, витончене, а потім з'єднати ці якості в одному і т.д.

* * *

А тепер наведемо приклади психофізичних вправ, адаптованих для дітей віком до 10 років:

Восени зі старого кремезного гіллястого дуба на землю впали жолуді. Всю зиму проспали вони, вкрившись опалим дубовим листям і теплою пухнастою ковдрою зі снігу. Але весняне сонечко розтопило сніговий покров. Тала вода наситила жолуді. (Дітки-жолуді міцно сплять — лежачи в “половинній позі черепахи”. Потім рухами, мімікою вони показують, як набухають жолуді). Жолуді збільшилися, розбухнули, луснули з дзвоном їх шкірки, і тоненькими ніжними паросточками рослинки потягнулися вгору до сонечка. Паросточок видряпується, вибираючись назустріч світлу, проростає усе вище до своєї мети. Допомагаємо собі ручками, рухами тіла. Ось — ми вже близько до поверхні. Робимо зусилля, проштовхуємося ще, ще — і виринаємо на поверхню. Відчуваємо, що тут — все інше. Вдихаємо свіже бадьоре повітря. Продовжуємо робити рухи, вони допомагають зростанню. Тягнемося до сонечка. Відкриваємо для себе новий світ. Раніше ми спали і не знали, як чудово навколо, не бачили красу світу. Знали лише свій маленький будиночок — жолудь. Але в ньому були законсервовані, зачаровані незвичайно могутні сили. Тала вода, сонячне світло, весняне повітря — позбавили нас від цього чаклунства! Ми звільнилися для нового життя — цікавої, осмисленого! Треба багато зуміти, встигнути зробити! Будемо рости, прагнути до світла!

... Всі діти знають слова: “мирися, мирися, мирися і більше не бийся!”. А вам траплялося помиритися з другом за допомогою цих слів? Як ви думаєте: всі слова правильні в цій приказці? А чи не краще вона буде звучати, якщо кінець буде такий: “давай не будемо битися, а будемо посміхатися!”? Часто буває, що пройшла вже перша образа і можна було б помиритися і грати разом, але важко зробити перший крок. Ось в такі моменти нас виручить вправа, яку ми зараз зробимо. Встанемо, піднімемо руку догори. Відчуємо долоньку, ніби саму серединку її припікає сонечко. Його світло проливається крізь руку в грудну клітину. Відчуємо це сонячне тепло у себе в грудях. Починаємо тепер омивати ним — через руку-шланг — весь навколишній простір. Малюємо долонею хвилясті лінії. Повертаємося в різні боки. Проводимо лінії поблизу тіла, крізь нього, в далечінь... Відчуваємо, як змінився стан. Ми тепер — спокійні, люблячі, всепрощаючі, великодушні. Якщо хтось вчинив не так, як би мені того хотілося, може бути, це — відповідь на мої дії? Я прощаю його. Я буду мудрішим. Буду чинити з іншими лише так, як я хочу, щоб чинили зі мною. Я буду відповідати тільки за свої дії, буду чинити якнайкраще і, коли робитиму так, буду щасливий! Адже щасливою може бути тільки щедра людина — людина, що дарує світові любов і посмішку!

… У гнізді на яйцях, розпушивши пір'ячко, зігріваючи своїм теплом майбутніх пташенят, сидить строката курочка. Уявімо, що ми — ті пташенята у яйцях. Відчуємо, як добре в своєму будиночку-яйці. Спробуємо локоточками, ніжками, головою стіни будиночка. Трохи порухаємося, пововтузимося всередині. У мене вже накопичені сили, вже хочеться дізнатися, що там шарудить зовні і звідки йде до мене потік тепла і любові?! Чи не пора вилуплюватися? Упремося в стінки будиночка! Допомагаємо ручками, ніжками! Ось — з'явилася перша тріщина в шкаралупі. Яскравий промінчик світла, як у віконце, проник в будиночок. Робимо віконце ширшим. Викидаємо назовні шматочки шкаралупи, які загороджують нам світло. Стежимо за тим, щоб з усіх боків звільнитися від них. Ось шматочок шкаралупи прилип до голови. Акуратно знімаємо його. Спробуємо порухатися в новому незвичному нам світлому світі. Підіймемо руки догори, хмарки світла опускаються до нас на долоні, опускаємо світло в свої тіла. Повторюємо ці рухи кілька разів. З кожним рухом світло стає все більш тонким і ніжним. З усіх боків до нас котяться хвилі любові й радості, ми народилися в цей чудовий світ! З подивом дивлюся навколо. Бачу поряд своїх братиків і сестричок. Підходжу до них. Бачу, ніби вперше, які ми всі щасливі, радісні, пустотливі і кумедні! Хочеться всіх-всіх обійняти! У грудях пульсує тепле, пухнасте, жовте сонечко. Найласкавіші його промінчики направимо один одному! Нехай ці промінчики обіймуться між собою так само, як ми!

… Уявімо себе на арені цирку, залитою яскравим світлом. Перший номер — жонглери. Спритними, швидкими рухами підкидаємо уявні сріблясті м'ячі. Вся увага — на рухи в кистях рук.

... Тепер обертаємо блискучу тростину. Працює кожен пальчик, тіло наповнюється теплом — і від цього заливається світлом зсередини.

… У положенні лежачи піднімаємо ноги догори і обертаємо на них великий, але легкий золотий барабан. Швидко перебираємо ногами. У стопах і гомілковостопних суглобах з'являється приємне тепло, розгоряється біле світло, немов вмикаються маленькі лампочки. Обертання прискорюється, світло стає все сильніше. Ось уже всі ніжки до колін залиті світлом! Згинаємо ноги в колінах — і випрямляє їх, підкидаємо барабан високо вгору, ловимо його ногами! Ноги пружинять, в колінах з'являються білі пружинки, що світяться. Встаємо — і стрибаємо! Пружинки не дають нам зупинитися, стискуються і розпрямляються. Ноги, розігріваючись все більше, розжарюються до білизни — і світять все яскравіше! Стрибки стають все вище, ніби ми стрибаємо на батуті! Під час стрибків розвертаємо тіла.

... А тепер — танцюємо з золотою стрічкою, що виблискує в променях прожектора! Закручуємо її вісімкою! Обертаємося, крутимося! Стрічки — довгі, вони обмотуються навколо наших тіл. Ми виявляємося забинтованими в золоті кокони.

… І нарешті — на арені з'являється дресирувальник зі своїми веселими собачками. Собачки — це ми. Собачки на задніх лапках танцюють вальс, отримують ласощі і з виском, гавканням біжать по колу!

... Останній номер нашої програми — “швидкі коні”. Високо піднімаючи коліна, коні скачуть по арені. Хлопок дресирувальника — коні зупиняються і б'ють копитами. Хлопок — коні біжать, витягаючи ніжки назад. Хлопок — біжимо, викидаючи прямі ніжки вперед. Хлопок — біжимо боком приставним кроком.

Потім відпочиваємо в релаксаційній асані.

* * *

Підбиваючи підсумки нашим піврічним заняттям, діти письмово відповіли на кілька запитань. Вони вважають, що вчилися:

— бути спокійними і володіти собою;

— робити добро усім на світі;

— чинити, поводитися справедливо і чесно;

— вірити в буття Бога;

— дізнаватися постійно що-небудь нове;

— змінювати себе;

— любити всіх.

На питання про те, які якості необхідно набути, діти написали, що хочуть стати добрими, ласкавими, сильними, гарними ззовні і всередині, хочуть розвинути в собі незвичайні здібності, хочуть подорожувати в різні місця і в різний час, хочуть розуміти інших, щоб розрізняти злих — і добрих людей, хочуть змінити свій характер, навчившись самовладанню.

З відповідей стало зрозуміло, що всі вони із задоволенням відвідували заняття. Особливо дітям подобалося малювати, грати і ставити спектаклі. Одна дівчинка написала, що їй подобається ходити на заняття тому, що тут всіх однаково люблять. Третина всіх, що відповідали на запитання вказала, що найбільше люблять розслаблятися і медитувати під музику.

Величезне щастя для викладача — бачити, як ростуть і розцвітають душі дітей, і рости разом з ними, усвідомлювати, що кожне заняття і все життя — творчість!

* * *

Додаток: Сценарій заняття-казки “співучий ліс”:

Жив-був Зелений Ліс. І не просто Зелений Ліс, а Співучий Зелений Ліс. Берези співали ніжні пісні беріз, дуби — стародавні пісні дубів, верби — задумливі пісні верб. Всі навколо співали. Співала річка, співало лісове джерельце, але дзвінкіше від усіх співали, звичайно ж, птахи. Синиці співали сині пісні, малинівки — малинові, а щиглики — щиглівські. Послухаємо, як звучав ліс (звучить музика “золота подорож до Мібукла”).

А чи знаєте ви, чому у нього виходила така незвичайно прекрасна мелодія? Чому кожна липка, кожен метелик і кожен лопушок знаходили свою вірну нотку, яка благозвучно впліталася в загальний величезний оркестр? Це сталося тому, що кожен ранок в лісі починався побажанням усьому світу, всім живим істотам — любові, добра і щастя. Разом зі стрункими звуками співу — тонке світло любові та спокою розливалося в усі сторони від цього чарівного місця. Давайте приєднаємося до нього, посилимо його своїми світлими, лагідними промінчиками з серця і відправимо його далеко вперед: “Хай будуть всі істоти мирні! Хай будуть всі істоти спокійні! Хай будуть всі істоти блаженні!”

Щоранку ліс вмивався чистою, свіжою, прозорою росою. Виблискуючі намистинки прохолодної роси скочувалися, збігали по западинках довгого листя осоки, тріпотіли, тремтіли від захвату в синій чашечці дзвіночка, діамантами виблискували, вплетені в ажурну павутинку. Промочивши крапелькою роси шийку, веселі пташки починали дзвеніти срібними бубінцями на гостроверхих зелених смереках. Згадаймо, як дбайливо, ласкаво втягували ми крапельки роси, немов запрошували їх у гості. Відчуваємо в роті їх ніжний смак.

Уявляємо: я нахиляю велику чашечку квітки — і разом з росою ллється напрочуд запашний нектар. Квітковий пилок золотим дощем сиплеться згори, огортає золотою хмарою, проникає всередину, золотить і висвічує все тіло. Дивимося, як золота хвиля просочується, проникає вглиб тіла: від голови до самих підошов. Тіло починає погойдуватися, надамо йому свободи: нехай колишеться, купається в золотому потоці. Нехай руки піднімуться і, як листя водоростей, хлюпаються у теплих, ласкавих, приємних потоках золотого світла.

Релаксація в “половинній позі черепахи”. Текст продовжується під релаксацію:

Пісні у Співучому Лісі в різні пори року були різні. Також і кожен новий день, і кожна година доби народжували свої мелодії:

Так і жив цей Співучий Ліс. І всіх радували його пісні — і Оленя, і Лисицю, і Білку, і Зайця. І всім було весело в цьому лісі!

А під землею прокладав свої лабіринти і будував тунелі маленький вусатий Кротик. Він теж дуже любив слухати пісні. Особливо йому подобалася пісенька Зарянки, тому він завжди поспішав назустріч першим ранковим трелям улюбленої співачки.

Давайте прислухаємося — як кротики. Десь високо над нами звучить казкова мелодія. До нас долітають лише окремі звуки. Відчуємо, що там — угорі — ясне сонячне світло. І на небі — величезна любляча істота — Сонце! Виникає бажання хоч трохи наблизитися до нього. Воно однаково рівно дарує своє світло і любов усьому живому. Тільки від нас залежить, наскільки ми близькі до нього, — від нашого завзяття в русі до нього назустріч! Розриваємо, розсовуємо темні шари землі руками, проштовхуємо тіло вперед. Чим далі — тим легше рухатися... Робимо останнє зусилля і виринаємо на поверхню! Насолоджуємося піснею Зарянки, світлом, теплом! Радість і задоволення від того, що зуміли подолати перешкоди, заливають нас по самі вінця! Ми — сильні, ми змогли здолати цей важкий шлях!

Подякувавши співачці і сонечку, кротики продовжують свою підземну роботу, але в грудях у кожного світить маленьке дуже ласкаве, добре, яскраве сонечко. Воно — таке ж, як і там, угорі. Кротики дуже щасливі від цього і ніколи не забувають дарувати промінчики свого сонечка всім-всім, кого зустрічають на шляху.

Підходимо один до одного і освітлюємо промінчиками свого кохання. Відчуваємо, як ростуть, збільшуються, стають яскравішими сонечка в грудях від одного тільки бажання обігріти, порадувати іншу людину. Допоможемо рухами рук від грудей в сторони — виливатись доброті і ніжності!

Релаксація.

Розповідають, що у сусідньому лісі трапилася така історія:

Це було в іншому лісі. В нашому Співучому Лісі це трапитися не могло. Адже всі пташечки в нашому лісі — добрі! І кожна з радістю подарувала б декілька звуків зі своєї пісеньки!