Сучасні знання про Бога, Еволюцію, сенс життя людини.
Методологія духовного вдосконалення.

Діалоги з Піфагором/Коментар: Де шукати Бога?

Коментар: Де шукати Бога?

Бог же існує не тільки на іконах і в статуях, в стародавніх книгах і пророцтвах. Але Він реально присутній скрізь і завжди, будучи постійним свідком і учасником життя кожного з нас. Кажу зараз про Бога в аспекті, насамперед, Святого Духа (або точніше — Святих Духів).

Більше того, ми — і душами, і тілами — є частинками Бога в аспекті Абсолюта.

Абсолют — багатомірний. Основна Його Частина, що також називається Споконвічною Свідомістю, Богом-Отцем, Аллахом, Дао, Ішварою, Серцем Абсолюта — це і є Творець, сущий у вищій, щонайтоншій просторовій мірності.

“Бог є Любов” — ця фраза має відношення і до Творця, і до Святого Духа, і до втілених Представників Творця.

Святі Духи — це невтілені Представники Творця: в минулому — люди, які втілювалися і позитивно еволюціонували, духовні подвижники, які досягли єдиносущності з Ним — і тепер, які зринають з Нього з метою допомоги втіленим істотам.

Шлях осягнення Творця в Його Обителі і Злиття з Ним — це розвиток себе як духовного серця і стоншення себе як свідомості через методи, в тому числі, психічної саморегуляції, мистецтва і екопсихології (перераховане входить до складу напрямку науки, названого методологією духовного вдосконалення).

Абсолют еволюціонує. Цей процес здійснюється за рахунок розвитку створюваних Творцем індивідуальних душ. Позитивно розвиваючись, душі досягають Досконалості — і вливаються в Творця в Його Обителі, збагачуючи таким чином Його.

Але, використовуючи надану Богом свободу волі (тобто, свободу прийняття етично значимих рішень, свободу вибору свого шляху: до Творця — або у протилежний від Нього бік), багато душ, обравши шлях огрубіння себе в порочних вчинках і супутніх їм емоціях, вивергаються до “темряви зовнішньої ”, тобто, до пекла.

Таким чином, кожен з нас, втілених людей, які живуть на Землі, має можливість вибору для себе майбутнього місця проживання в тій чи іншій просторовій мірності багатомірного простору, включаючи Обитель Творця, рай — або ж пекло.

Піфагор про це одного разу витончено висловився так: “Любов породжує немовлят, які складаються зі Світла! Душі, які здобули її, радують Небесного Отця — і поступово стають з Ним Одне!”. Тут є для кожного — над чим замислитися…

Хто досягли Злиття з Творцем у Його Обителі отримують можливість розвивати Себе тепер уже у межах всього Цілого, тобто, Абсолюта, залишаючись основою Себе у вічній Єдиносущної з Творцем.

Сенс наших втілень на Землі полягає якраз в тому, щоб це реалізувати — або повністю, або хоча б постаратися пройти максимально великий відрізок Шляху до цієї нашої спільної Мети.

І, на закінчення, — ще одна мудра алегорія Піфагора. У відповідь на запитання одного з учнів: “Що потрібно, щоб не втрачати відчуття щастя в житті?” Він відповів так: “Сонце Щастя сходить на внутрішньому небокраї!”

Читачеві тепер уже повинно бути ясно, що тут йдеться про принципову значущість не тільки у справі духовного вдосконалення, але навіть і просто для нормального існування у цьому тілі, — розвитку себе як духовного серця.

Більш докладно про все це можна прочитати, побачити й почути, в тому числі, у наступних матеріалах: